"Поспішайте робити добрі справи" - Алла Суліма

Алла Суліма: Поспішайте робити добрі справи

 

У житті чимало  випробувань і непорозумінь, важливо в них не загубитися. Важливо зупинятися на дрібницях, бачити навколишню красу, бути чуйним до чужого горя, протягнути руку допомоги тому, хто просить у вас підтримки. Важливо у будь-яких ситуаціях залишатися людиною. Власне, про це у рубриці «Добре серце» розповідає громадська активістка Кропивницького – Алла Суліма. 

 

- Що для Вас значить добро?

- Нам часто здається, що життя - нескінченно довга дорога, де можна завжди встигнути звернути свої помисли до добра, але таке враження дуже оманливе. Саме тому вже сьогодні потрібно поспішати робити добрі вчинки, наповнюючи своє життя та життя оточуючих особливим сенсом, щоб наприкінці дороги не шкодувати про втрачені можливості… Добре бути патріотом, волонтером, благодійником, добре любити свою країну, але треба робити щось, щоб ця країна і твоє місто були придатними для життя громадян. Щоб любити країну відповідально, щоб бути відповідальним патріотом, волонтером, благодійником необхідно робити певні дії. Так, по житті, власним прикладом, життєвою позицією виховую сина Рената.

 

Мені поталанило, я виросла в родині, де панувала любов, повага та добро. Мої мама з татом та двоє старших братів прищепили мені вміння радіти і співчувати, співпереживати, відгукуватися на почуття інших і тримати свою душу відкритою. З дитинства мене мама навчила бути небайдужою до всього навколишнього. Низький уклін моїм батькам за виховання, велика шана, бо вони все своє життя, всю свою працю віддали нам - своїм дітям. Як будемо ставитись до батьків, до інших людей, як виховуватимемо своїх дітей, таке ставлення відчуємо і ми в старості. «Бути собою, вірити в себе, боротися і не здаватися» - мій життєвий девіз, і без підтримки найдорожчих людей було б важко пережити усі життєві випробування. Підтримка батьків, молитва мами, плече брата та блакитні оченята синочка дуже допомогли і допомагають. 

 

- Розкажіть про свою діяльність. Хто Ваші помічники у добрих справах?

- Кажуть, що діти ближче до Бога. Вони відчувають це щире прагнення, що йде від душі, і дійсно розуміють, наскільки важливо творити добро. На початковому етапі формування нової особистості дитини основну роль грає світогляд батьків. Важливо розуміти, як наші щоденні вчинки, слова і справи впливають на дитячий розвиток. На мого синочка моя життєдіяльність вплинула. Мій восьмирічний Ренат за невеликий проміжок свого життя вже встиг відзначитись перед Богом добрими справами. Разом зі мною  взяв участь у соціальному фотопроекті у підтримку діток з інвалідністю,  долучився до загальноміського заходу з висадки алеї воїнам АТО, де ним власноруч висаджено піхту та полито не одне дерево, допоміг виготовляти дитячу композицію «Смішарики» для облагородження місця відпочинку, неодноразово допомагав у прибиранні парку ім. Пушкіна, виготовляв своїми рученятами подарунки воїнам-захисникам та намалював для них безліч малюнків, залюбки долучався зі мною до благодійних заходів. Ренат поступається місцем у транспорті літнім жінкам. Морально та разом зі мною матеріально допомагає знедоленому (погорільцю або тому, хто потребує операції) - наділений співчуттям, здатністю співвболівати. Дякую тобі, сину, що змалку розумієш ціну життя. Тепер ти  для мене став прикладом людини, яка поспішає змалку робити добрі справи, наповнювати своє життя особливим сенсом. Недарма кажуть, що будь-який хороший вчинок повертається сторицею, і того, хто з готовністю віддає людям тепло свого серця, хто не байдужий до прикрощів і бід, хто робить добро, не вимагаючи натомість оплати, щедро нагороджує сама доля.

Мій братик Микола загинув у 26 років, мені на той час був 21 рік. Саме він відкрив повноцінно для мого сприйняття таку категорію етики, як добро. Коли ми говоримо про людину «добрий», то маємо на увазі, що він готовий прийти на допомогу іншому, роблячи це не заради вигоди, не на показ, а безкорисливо, за велінням серця. Саме таким був мій братик, Людиною, якого обожнювали дітки, поважали друзі, колеги та близькі. Братику, власним життєвим прикладом, ти навчив мене достатньо, щоб сіяти ті зернятка добра, які ти не встиг за життя… Я продовжу за двох!

 

Мені близька водночас і болюча тема онкології. Нашу родину спіткало горе, моєму таткові, який був для мене стимулом, підтримкою, поставили страшний діагноз – рак. З лютого по вересень ми всі разом з ним боролися за його життя. Пам’ятаю кожен важкий день з тих нелегких восьми місяців у моєму житті…

 

Сьогодні, на жаль, соціальні мережі й  ЗМІ чи не щодня повідомляють про тяжкохворих пацієнтів, які потребують коштів на лікування онкології. Переживши важку втрату батька, я стала чуйною та дбайливою до чужого горя, до біди, яка спіткала колись і нашу родину, підтримую онкохворих дітей гематологічного відділення Кіровоградської обласної дитячої лікарні, знайомих та близьких, хто хворий на рак.  Підтримую чим можу, перераховую кошти на лікування, організовувала акції із закликом   пам’ятати про важливість профілактики та ранньої діагностики онкологічних хвороб, беру участь разом із сином у благодійних вечорах, марафонах, концертах, акціях, мета яких - допомогти тяжкохворим пацієнтам, що потребують коштів на лікування онкології. На жаль, та про горе в сім’ях онкохворих пацієнтів ми чуємо набагато частіше, аніж про радість від зцілення. Для наснаги тим, хто сьогодні бореться за шанс жити повноцінно, діткам, які перебувають у стінах відділення гематології, напередодні новорічних свят передаю подарунки, іграшки, солодощі. Добро, яке роблю іншим, дарує відчуття немарності та змістовності мого життя.

 

Правду говорять, що для добрих справ Бог завжди посилає на допомогу людей, з якими усілякі перешкоди міліють. У моєму житті була така людина… Справжній  патріот своєї країни, Людина з великим серцем та відкритою душею, він же хрещений батько мого сина, духовний його наставник Василь. Саме Василь відкрив для мене світ невичерпної енергії, яка спрямована на благодійні вчинки. Разом з ним ми втілили в життя чимало добрих справ, спрямованих на розвиток та благоустрій міста, запровадили та реалізували безліч проектів, націлених на розвиток потенціалу молоді та на покращення якості життя місцевої громади, що мають соціальну значущість. Останнім нашим спільним проектом з Василем було встановлення укрaїнської симвoліки – тризуб, Мaлий Герб Укрaїни і прaпoри, така собі патріотична фотозона, яка стала подарунком кропивничанам до Дня міста. Завдяки активній участі у житті міста відчуваєш себе його повноцінною частиною. До того ж маю більше впевненості у собі, тому що бачу результат своїх старань.

 

Пам’ятаю, як у важкі часи Майдану від початку і до кінця відстоювала ідею, заради якої повстали українці. З того часу і до сьогодні займаюся по можливості волонтерською діяльністю. З пoчaтком війни нa схoді Укрaїни неодноразово збирала та передавала допомогу у військoвo-пoльoвий шпитaль тa 3-му пoлку спецпризнaчення зa місцем дислoкaції в зoну AТO. Маю намір і  надалі дoпoмaгати  вoїнaм-зaхисникaм тa підтримувaти тих, хтo пoтребує дoпoмoги в зoні бoйoвих дій.

 

 

- Яка Ваша мрія?

- Моя мрія - побудувати дім для дітей-сиріт, забезпечити їх матеріальними благами, створити домашню атмосферу та дати змогу кожній дитині повноцінно відчути любов до себе. 

 

- Який Ваш вислів про добро найулюбленіший?

- Переконана, що потрібно горіти у справах задля людей, на благо своєї країни, мріяти, заколисувати добром свої невдачі, біди. Наша дійсність надто жорстока. Стільки всього непередбаченого трапляється навкруги: то вибухи природної стихії, то жахлива злочинність, що забирає нові й нові жертви, а то й просто байдужість, – повна, абсолютна байдужість до долі іншої людини, до її горя та страждань! Вкладаймо всю свою душу щодня у своє життя, щоб на схилі віку нам не було за що картати себе, щоб не було соромно за недоборі і необдумані вчинки перед дітьми. Відомо кожному, що добро, в його високому і істинному розумінні – це саме той орієнтир, до якого слід прагнути людству, це маяк, що дарує своє світло заблукалим у нашому непростому світі подорожнім, це справжня мораль, мир і гармонія.

 

Допомагаючи людям, ми зберігаємо людяність, не даємо серцю зачерствіти, струшуємо із себе вантаж цинізму, який неминуче з’являється з роками. Пам’ятаєте: «Візьмімося за руки, друзі, щоб не пропасти поодинці»?

 

Вікторія Семененко